ОУН та УПА на Сході

ОУН УПА

Довгий час формувався міф про те, що в ОУН та УПА брали участь тільки уродженці Західної України. Причини формування цього міфу прості: розділяючи українців на західняків (націоналістів) і східних (прихильників Радянської влади), Комуністична партія СРСР вносила розбрат в українське суспільство.

 Для радянської системи це було життєво важливо, тому що суспільство, роз’єднане на кілька таборів, не в силах боротися за свою незалежність і свободу проти колгоспних концтаборів в українських селах, розстрілів української інтелігенції.

Але це не відповідає дійсності. На першому етапі створення Організації Українських Націоналістів стояли вихідці зі східних регіонів України (зокрема, Є. Онацький, М. Капустянський та ін). А якщо аналізувати внесок східних українців у визвольній боротьбі ОУН та УПА, то для цього потрібно буде списати величезні стоси паперу, щоб тільки назвати всіх діячів національного руху Опору, які народилися і виросли в підрадянській дійсності.

Виникає питання: чому жителі сходу брали участь в ОУН та УПА? Невже комуністична пропаганда, марксистсько-ленінське виховання, репресії та голодомори не вбили в жителях східних регіонів дух українства, НЕ перетворили їх на людей без роду і племені з адресою Радянський Союз? Виходить, що ні. Причини цього очевидні – націоналізм розвивався і в умовах жорсткого радянського терору. Зрозуміло, що не в таких формах і масштабах, як у Західній Україні, але розвивався.

Особливо, що після 1939 року жителі східних регіонів, а зокрема молодь (найбільш революційна частина українського суспільства), ознайомилася зі справжньою Західною Україною і це розуміння ніяк не збігалося з тотальною радянською пропагандою. Студенти-східняки почали вчитися у вишах західних областей: знайомилися зі своїми колегами-західняками, значний відсоток яких належав до ОУН; тим самим вони знайомилися з програмними засадами націоналістичного Руху Опору. Саме в цей період в ОУН вступив Йосип Позачинюк (з Винницької) – один з майбутніх керівників збройної боротьби ОУН та УПА. Він був відправлений на Галичину комсомолом для посилення молодіжного комуністичного руху, але, ознайомившись з засадами національної визвольної боротьби, віддався цій справі цілком.

Варто зауважити причини, з яких східняки приєднувалися до національного руху Опору. Перша – те, що націоналізм властивий східним регіонам нашої країни. Друга і, мабуть, основна, це те, що ОУН у своїй діяльності завжди головне місце надавала питаням організації націоналістичного руху в східних регіонах і уважно стежила за всіма подіями, що там відбувалися. Якщо проаналізувати документи ОУН (бандерівської), з якими вона вступала у війну і які оформляли всеукраїнський Рух Опору, то завжди помічаємо, що питаням, пов’язаним зі східними регіонами, приділялася значна увага. ОУН прекрасно розуміла, що створення міцного українського Визвольного Фронту залежить від того, наскільки вдалою буде робота по створенню підпільної мережі на Сході України і щодо залучення східняків до спільної боротьби. Знаючи це, вже не дивує кількість підпільників-Сходу, які приєдналися до ОУН під час німецько-радянської війни.

Щодо Української Повстанської Армії, то без вихідців зі східних регіонів вона б не розгорнула такої масштабної діяльності, як це спостерігалося в 1942-52 рр.. Цим не применшується роль західняків у створенні та організації діяльності УПА. Але з приходом вихідців зі східних регіонів, які вже пройшли навчання в інших арміях (Армія УНР, Червона армія), повстанська армія значно зміцнила. Серед найвідоміших бійців української революції були в УПА, полковник Армії УНР М. Омелюсик, підполковник Армії УНР Л. Ступницький, шеф головного штабу УПА на Волині підполковник Армії УНР І. Литвиненко, член Крайового Військового штабу УПА-Північ.

Щодо бійців і офіцерів Червоної Армії, які переходили на бік УПА, то виникає питання, що спонукало їх робити це? Щоб відповісти, треба проаналізувати діяльність повстанської армії із залучення до своїх лав червоноармійців. Ті, хто служив у Червоній армії, росли в умовах жорсткого радянського терору, пережили голодомори, репресивно-каральну систему, тотальну русифікацію. Тому, ознайомившись з програмними засадами боротьби УПА, переходили на бік останніх. Українські повстанці поширювали серед червоноармійців підпільну літературу, з якою останні дізнавалися, що УПА бореться за свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду, проти Офіційного нав’язування громадськості світоглядних доктрин і догм тощо.

Серед найбільш видатних командирів УПА, які перейшли з Червоної армії, варто відзначити Д. Карпенка – “Яструба” (лейтенант Червоної армії), командира куреня “Сіроманці”, кавалера Золотого Хреста Бойової Заслуги, і П. Миколенка – “Байду” (лейтенант Червоної армії), командира куреня “Східняки”, який складався з колишніх червоноармійців, уродженців східних регіонів України.

Таким чином, ми бачимо, що стереотипи про галицький характер ОУН та УПА, який так ретельно формувався радянською історіографією, не витримує ніякої критики. ОУН та УПА, Український національно-визвольний рух середини XX століття, був ВСЕУКРАЇНСЬКИМ визвольним рухом.

Автор: Леля Сварга
Джерело: Портал новин Донеччини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *