Іван Нечуй-Левицький, “Запорожці”. Частина 6.

Іван Нечуй-Левицький – один з найвідоміших українських письменників, що все своє життя присвятив літературі й писав до останніх років життя. Його всі знають, по-перше, завдяки геніальній «Кайдашевій сім’ї», а по-друге, через вивчення у школі. А чи багато українських письменників тієї пори Ви знаєте? Скільки їх було взагалі? Не так уже й багато, насправді. Письменникам в Російській імперії доводилось долати багато труднощів, а українським – ще більше. Бути українським письменником в Російській імперії було справжнім подвигом.

По-перше, після виходу Валуєвського циркуляра в 1863 році видавати свої твори українською в Російській імперії було вкрай складно, це було просто протизаконно. Тож письменникам доводилось докладати неабияких зусиль, щоб їхні твори побачили світ.

По-друге, практично вся україномовна інтелігенція була під наглядом поліції, бо вона часто входила до різних національно-орієнтованих гуртків.

А по-третє, і про це, мабуть, мало хто знає, на літературну діяльність у письменників лишалося не так вже й багато часу. Адже основним джерелом їхніх доходів була служба, нудна й виснажлива для їхнього вільнодумного і творчого розуму праця. Мало хто витримував таке навантаження, багато хто загрузав у марудному бюрократичному повсякденні, й на творчість не залишалося вже ні сил, ні натхнення. За свідченням сучасників, велика кількість талановитих людей спромагалася випустити 1-2 блискучих твори, і згасали, переможені буденною рутиною. Вперто продовжували писати лише ті, хто не міг цього не робити, хто був ущерть сповнений думками та ідеями, і хто не міг їх не вихлюпувати назовні й не ділитися ними. От такою людиною і був Іван Нечуй-Левицький.

Він був одним з небагатьох, кого одразу з захватом сприйняла не тільки вся читацька публіка, а й інші письменники та критики. Костомаров назвав Івана Нечуя-Левицького «найталановитішим українським письменником», Драгоманов – «єдиним українським письменником, до кого можна ставити серйозні художні вимоги». Найбільше усіх захоплювало те, що письменник звертався до таких народних образів, за які ніхто раніше не брався, і створював неймовірно колоритні й разом з тим не менш реалістичні картини українського повсякдення.

Що ж, повернімося до казки Івана Нечуя-Левицького «Запорожці». Вам цікаво, що то за дивна дівчина така була? Тоді прошу прослухати цю частину.

ПочатокПопередня частина | Аудіокнига “Запорожці” | Наступна частина

Якщо Ви хочете завантажити собі відеофайл, але не знаєте, як це робиться, перегляньте інструкцію. Всю книгу в аудіоформаті можна завантажити звідси (78,4 Мб).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *