Іван Нечуй-Левицький, “Запорожці”. Частина 7.

Наша аудіокнига за казкою Івана Нечуя-Левицького добігає кінця – сьогодні Ви почуєте передостанню частину. Ви вже змогли зануритись у лексику тієї доби, почути рідковживані чи й зовсім забуті нині слова та фрази, надзвичайно природні для української мови: «дрібне каміння» замість «невеликого за розміром каміння», «повбирані в одежу» замість «одягнені», «росло всяке дерево» замість «росли різноманітні дерева», «шамати» (налягати на весла), «хисткий» (гнучкий, рухливий), «замлілий» (виснажений, безсилий), «огудиння» (стебла в’юнкої рослини), «причілок» (бокова частина будівлі), «розпанахати» (роздерти), «опруг» – (чверть робочого часу, згадується у фразі «сонце стало на вечірнім опрузі»), «паровиця» (пара), «жижки затрусились» (жижки – підколінні сухожилки; сама ж фраза означає «палко чогось бажати», замість якої ми нині використовуємо кальку з російської «горіти нетерпінням»). Ця лексика занурює нас у справжню живу українську мову, передану Іваном Нечуєм-Левицьким, ще не вихолощену радянськими «мудрагелями», й лише від нас залежить, чи повернемо ми ці перлини до нашої мови, чи відродимо ту її неповторність та чарівність.

Поміж цих питомо українських слів нам іноді можуть трапитися й несподівані, що на перший погляд скидаються на русизми. Ми трішки забіжимо наперед, та розкажемо, що в останній частині поміж усієї тієї розкоші української мови виринає зовсім чужинська «женщина». Чи мо’ було таке слово в українській мові? Ні, не було. Ми його не знаходимо ні у словнику Шевченкової лексики, ні у словнику Бориса Грінченка, сучасника Івана Нечуя-Левицького. А що ж інші письменники? Як не дивно, ця капосна «женщина» зустрічається і в Ольги Кобилянської, і в Івана Франка, та й у пізніших письменників: Володимира Винниченка, Миколи Хвильового, Миколи Сиротюка, Остапа Вишні, перекладах Миколи Лукаша. Звідки ж цей капосний русизм там узявся? Все просто, друзі. Для наших шанованих письменників це був не русизм, а церковнослов’янізм. Саме з цієї мови воно й потрапило до російської, що й не дивно, бо російська якраз і утворилася на ґрунті церковнослов’янської. У тодішній освіті вивчення церковнослов’янської було обов’язковим, а всі наші письменники були освіченими людьми. А що багато хто з них мусив працювати на держслужбі, де повинна була використовуватись російська, то вона й воскресила в пам’яті це слово, а звідти воно потрапило й до літератури. За тодішнім звичаєм, церковнослов’янізми були ознакою високого штилю, їх вживали, щоб підкреслити врочистість моменту, то ж і «женщина» з’явиться у «Запорожцях» у дуже зворушливій сцені. Окрім «женщини», нам трапляються й інші запозичення з церковнослов’янської: «мисль», «жизнь», що теж вживаються в описі драматичних чи ідилічних сцен. Тож, друзі, хоч твори Івана Нечуя-Левицького і є прекрасним джерелом для відновлення питомої української лексики, черпати з нього варто не бездумно, а з певними застереженнями.

Повернімося до нашої аудіокниги. Орел-запорожець приніс Карпа й Марусю до України. І що вони там побачили? Наскільки змінилась Марусина Батьківщина за 100 років?

Початок |Попередня частина | Аудіокнига “Запорожці” | Кінець

Якщо Ви хочете завантажити собі відеофайл, але не знаєте, як це робиться, перегляньте інструкцію. Всю книгу в аудіоформаті можна завантажити звідси (78,4 Мб).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *