Інтерв’ю з Антоном Марковим, переможцем конкурсу ГЯ

Переможець конкурсу “Гоголівський ярмарок” Антон Марков розкриває таємничий світ письменства та розповідає про своє ставлення до літератури і творчості. Його конкурсне оповідання можна прочитати тут.

 

– Вітаю, Антоне! Ще перебуваючи під враженням від Вашого оповідання, одразу хочеться спитати: звідки взялася Оксана? Це щось навіяне життям, чи творча уява?

Я маю знайому, яка колись працювала вуличною музиканткою. Але професія – єдине спільне між нею та Оксаною. Героїня мого твору не має реального прототипу. Це творча уява, поєднана з певними спостереженнями, почутим або побаченим, що пізніше проходить у свідомості автора певну обробку, трансформуючись у той або інший сюжет.

– Отак і спілкуйся з письменниками! А потім бац – і ти опиняєшся на їхніх сторінках, до того ж не в зовсім звичній для себе ролі. А поза жартами, Ваші знайомі цікавляться тим, що Ви пишете? Знають, що можуть себе впізнати в якомусь із Ваших творів? Коли впізнають, як до цього ставляться?

Ні, ні, і ще раз ні! Нам, авторам, не можна нічого розповідати. Ми одразу хапаємось за олівець. Жартую)

Знайомі цікавляться. Ось тільки випитати у мене щось практично неможливо. Я не люблю ділитися задуманим наперед. Інакше нічого не здійсниться. Вже не раз це перевіряв. Наче карма якась. Та й про те, що я пишу, знають лише одиниці. Це моє, приватне. Те, що дає мені сили і тримає на плаву. Якось не хочеться його афішувати.

Щодо впізнають – не впізнають, то я маю твір, прототипом одного з головних героїв якого є людина з мого оточення. Не надто близький друг, проте… Я змалював ту людину не такою, якою вона намагалася здаватися. А такою, якою бачив насправді. Не знаю, як би вона відреагувала, якби прочитала той текст. Але він поки що не надрукований. І я не знаю, чи колись буде. Тому поки що можу спати спокійно.

– А про що Ви ще пишете?

Про різне. Це і гострі соціальні теми, і легкі гумористичні оповідання. Пробую себе в стилі фентезі та горор. З дитинства люблю лякачки. Але не примітивне: «бууу», а щось значно вишуканіше, атмосферне та інтелектуальне. Щоб захопило з перших сторінок і вже вело своїми темними лабіринтами, затягувало. Спробуй вирватись, доки не перегорнеш останню сторінку…

Маю багато задумів у жанрах та формах, у яких досі не писав. Сподіваюся, буде можливість втілити свої плани у життя. Або хоча б їх частинку. Як там у Роберта Вальзера: «Щойно я закінчу писати – мені кінець, і це мене тішить».

– Які зі створених Вами образів є Вашими улюбленцями?

Я усіх їх люблю. І, водночас, ненавиджу. Вони приходять в будь-який час доби. Без стуку, без дозволу. «Ти забув додати те і те. А цю сюжетну лінію треба розширити, тут прибрати, тут підтягнути». Або просто нахабно вимагають: «Сідай та пиши!» Ну як тут витримаєш?

А якщо без жартів, то мені особливо до душі нестандартні персонажі. Герої із почуттям гумору. Ті, з якими не засумуєш. Від яких не знаєш чого очікувати наступної миті. Непосидючі впертюхи, романтичні вар’яти, які можуть підкорити своїй волі навіть автора. З останнього написаного моїм фаворитом є ексцентричний дідусь-пліткар, який своїм вчинком зумів урятувати ціле село.

– З такими персонажами і справді не занудьгуєш. А як виникають Ваші герої та сюжети? Звідки Ви їх берете?

Сюжети навколо нас. Це і почута в маршрутці фраза, і уривок пісні, або пригода, пережита тобою або твоїми близькими. Насправді сюжет може виникнути із будь-чого. Просто мозок творчої людини – це такий собі магніт для ідей. Він влаштований так, що з будь-якої ситуації, яка чимось зачепить автора, може виникнути той чи інший твір. Не повірите, але іноді мені здається, що та чи інша прикрість трапилась зі мною лише для того, аби я згодом про неї написав.

– Ви згадали, що Вам подобається змішувати стилі. А чим Вас приваблює еклектика (змішування стилів)?

Перш за все, відсутністю меж. Можливо, це я такий неправильний, нестандартний автор. Намагаюся дотримуватись вимог певного жанру, а тексту у них чомусь затісно. Він виходить прісним, пласким, не грає барвами, які я б хотів у ньому бачити. Тому я давно змішую кольори стилів, очікуючи отримати на текстовій палітрі найнесподіваніші відтінки. І найкраще для цього, як на мене, підходить саме фентезі. Ось де можна відчути себе справжнім творцем та експериментатором. І ніхто не додумається звинуватити тебе в якомусь літературному ляпі. Адже це вигаданий світ, а ти єдиний його володар.

– Ви міркуєте художніми термінами. А Ви якось пов’язаний із зображувальним мистецтвом? Скажімо, з малюванням чи фотографією?

Ви мене розкусили. У дитинстві я ходив на Петриківський розпис. Але далі шкільного захоплення діло не пішло. Люблю клацати фотоапаратом. Переважно пейзажі, а не людей. Тільки я поки що аматор аматором. Колись дуже мріяв про крутий професійний фотоапарат. Ось напишу бестселер, продам кілька тисяч примірників і одразу побіжу до крамниці цифрової техніки.

– Ви сказали, що успішний письменник лише на 10% завдячує своєму талантові, а на 90% – своїй праці. А в чому має полягати праця письменника? Адже ж пересічний читач як думає: вигадав якийсь сюжет і переклав його на папір – ось і вся праця! Що, на Вашу думку, ще має робити письменник?

Це може здивувати багатьох читачів, але письменник має вчитися. І вчитися писати все життя. Вчитися будувати сюжет, виробляти стиль, відточувати майстерність. Геніями народжуються одиниці. Всі інші мають шліфувати свої авторські здібності, нарощувати творчі м’язи. За книгами, які з’являються на прилавках крамниць, стоїть величезна праця їхніх авторів. За яку б тему не брався автор, вона потребує серйозного дослідження. Інакше читач просто не повірить у твір, в якому письменник не розуміється на предметі, про який пише.

‒ Колись читала про деяких голлівудських акторів, що ті перевдягалися на своїх персонажів та йшли поміж тих людей, яких мали грати, щоб вжитися в роль. Іноді це було дуже екзотичне середовище, скажімо, жебрацьке. А Вам доводилося входити в незвичне для Вас середовище, щоб його вивчити? Чи Ви зазвичай обмежуєтесь лише теоретичною базою?

Цікаве запитання. Поки що, на жаль, я перевтілююсь у своїх героїв лише психологічно, користуючись теоретичною базою та своїми відчуттями. Але не відкидаю можливості спробувати реальне перевтілення колись у майбутньому. Цікаво ж, що із цього вийде.

Повертаючись до попереднього запитання, варто не забувати, що перша чернетка рукопису ніколи не буває ідеальною. Багато часу автор мусить витрачати на редагування тексту або його переписування. Хоча іноді найкраще, чим автор може прислужитися поганому тексту, це натиснути клавішу Del. Не варто рятувати нежиттєздатний текст, змушуючи його переживати приниження під шквалом нищівної критики. Іноді така собі «творча евтаназія» – єдино правильне рішення.

А ще письменник має бути затятим читачем. Читання збільшує словниковий запас автора, вчить його будувати сюжет. Вчить писати. Свого часу я відмовився від соцмереж на користь читання. Ти зависаєш на різних форумах, чатах, втрачаючи дорогоцінний час. Ні, тепер це не для мене.

У наш час, зважаючи на теперішні реалії та ситуацію на книжковому ринку, письменник має займатися і промоцією власної книги або збірки. Так, це займає частину часу, яку автор мав би присвятити творчості. Але доба авторів-невидимок минула. Наскільки б хорошим не був твій твір, люди мають про нього дізнатися. А живі зустрічі із власними читачами – це неймовірний заряд енергії для автора, це одне із джерел його натхнення. Кінг колись дуже влучно зауважив, що письменник – це щось на зразок прохача. Йому просто необхідно, щоб його хвалили. Хоч трошки і хоч іноді. Найкраще ця енергетична підтримка відчувається саме на живих презентаціях та інших літературних заходах.

– А які Ваші улюблені автори та які твори? Чим саме вони привертають Вашу увагу?

Є багато авторів, які мені подобаються. Та серед них важко виділити стовідсоткових фаворитів. Люблю Орвелла за тонку іронію. Його «1984» перечитував кілька разів. Мені імпонує Р. Бредбері « 451 градус за Фаренгейтом», «Дзен в мистецтві письменства». У «Дзені» Бредбері у легкій та грайливій, на перший погляд, манері говорить про багато важливих для автора речей. Я у захваті від «Володаря перснів» Толкіна. Мені подобається ранній Кінг. А його книга про письменницьке ремесло довгий час була моєю настільною. Прекрасний стиль у Фіцджеральда, Гемінгвея, Лондона. Тільки не подумайте, що я читаю лише закордонну класику. Я цікавлюся і нашою українською, зокрема, сучасною літературою. Тут для себе виділяю Шевчука, Винничука, Стуса, Жадана, Костенко. Хороша поезія надихає мене писати прозу. Що ж до укрфентезі, то я, здається, поки що не знайшов свого автора у цьому жанрі, хоча мене зацікавив дебют С. Тараторіної «Лазарус».

– Як Ви вважаєте, що саме вплинуло на Вас як на автора? Що сформувало Вас як творчу особистість?

Я завжди хотів писати. Мене надихають твори великих письменників. Колись я зачитувався поезією Стуса, Костенко (хоча сам я зовсім не пишу поезію), мене не лишив байдужим роман В. Підмогильного «Місто». Важко назвати конкретний випадок чи подію. Коли я читаю твори із гарною стилістикою, захопливим сюжетом, це стимулює мене розвиватися, підсилює бажання вдосконалюватись, аби досягти хоч дещиці того, на що були здатні літературні генії.

Хоч як парадоксально це не звучить, але ще мене стимулює невіра інших у те, що в мене щось вийде. Чомусь на своєму шляху я зустрічав більше невіри в те, що моє хобі має якесь майбутнє. Оті напівпосмішки, патетичні «гм», «ну спробуй» заряджають азартом довести, що вони помиляються. В першу чергу довести собі. Хтось розумний колись сказав: «Якщо ти програв собі, ти програв усім іншим».

– Ви за освітою програміст і працюєте в ІТ-компанії. Чи впливає Ваша основна робота на літературну працю? І навпаки? Якщо так, то як саме?

Свого часу, аби швидше друкувати, я освоїв метод сліпого десятипальцевого набору. Це допомагає мені як у творчості, так і в основній роботі. Що ще? Мабуть, і моя професія, і хобі тренують посидючість. А постійний доступ до всесвітньої інформаційної мережі допомагає швидко знаходити інформацію, необхідну в роботі над тим або іншим текстом. Але, повторююся, що в позаробочий час я намагаюся не зловживати Інтернетом. Бо відчуваю, що маю від нього певну залежність. І, на відміну від багатьох інших, я не боюся цього визнати.

– А програміста не думали зобразити в одному зі своїх творів? От де Ви вже добре знаєте й середовище, і його мешканців! Може навіть в якійсь незвичній чи несподіваній ролі?

Програміста, мабуть, ні. Ми, айтішники, страшенно нудні. Жартую. Ідеї були. Можливо, колись вони визріють в якусь історію.

– Не думали про ще одну освіту, яка б допомогла Вам у Вашій літературній праці? Чи вважаєте, що самоосвіта анітрохи не гірша? Є ж такий афоризм, що фахівці зробили Титанік, а аматори – Ноїв ковчег.

Я не маю нічого проти освіти. Думаю, багато авторів хотіли б потрапити на літературний факультет столичного вишу. Але самоосвіта нічим не гірша. У кожного автора свій шлях. Все залежить від його потреб, бажань, вимог, які він ставить перед собою. Особисто я не зарікаюся від можливості у майбутньому отримати ще одну освіту. А поки що я маю подругу-філологиню, яка мене трохи підстраховує і, як справжня вчителька, вичитує за грубі помилки у текстах.

– Як давно Ви пишете і скільки маєте у своєму творчому доробку?

Серйозно ставитись до своєї творчої роботи я почав відносно нещодавно, у студентські роки. На даний час мій творчий доробок досить скромний. Це оповідання й один недописаний сценарій. Якщо не рахувати кількох публікацій у місцевій пресі, я поки що не маю виданих творів.

– Ви народилися і живете в російськомовному Миколаєві, а пишете українською. Чому? Це особисте бажання, переконання чи питання перспективності? І як Ви ставитеся до мовних квот?

А чому б я не мав спілкуватися українською? Це моя рідна мова. Я завжди нею спілкувався. Українською розмовляє моя родина. Я думаю українською. Тому не уявляю, як би писав іншою мовою.

Що ж до питання квот, то воно, без сумніву, важливе. Нашу мову потрібно підтримувати, вона має звучати в інформаційному просторі, в державних установах, на телебаченні, у мережі, у книгах. Зараз ми переживаємо важливий історичний момент відродження нашої мови. І це не може не тішити.

– Які маєте захоплення? Можливо, якісь із них допомагають Вам писати?

Моє головне захоплення – література. А ще я запоєм читаю книги, що справді дуже допомагає мені у творчості.

– Ваша письменницька мрія?

Видати власну збірку оповідань. Можливо, написати книгу. Я вірю, що своєю працею можна досягти будь-чого. Що б там не казала диванна армія соцмереж, яка переконує, що без блату молодому авторові потрапити до видавництва нереально. Дуже хочеться розвіяти цей міф власним прикладом.

– О, справді хочеться, щоб такі міфи завше розвіювались і щоб усі митці отримували належне! Сподіваюся, що Вам це вдасться. Ваші побажання власним та нашим читачам?

Головне – знайти свого автора. І отримувати задоволення від читання. Не буває абсолютно поганих книг. Бувають не ваші книги. Тут, найважливіше, взаємоповага. Іноді, читаючи на книжкових сторінках відгуки того або іншого читача на певну книгу, складається враження, що йому не просто не сподобався роман, а що він за щось ненавидить його автора. Повірте, хейтерство – це не круто. Між ним та професійною критикою величезна прірва.

– Цілком з Вами погоджуюсь! Але мені здається, що це роблять нещасні люди, які відчувають в чомусь власну неповноцінність і намагаються самоствердитись, вивищуючись над іншими. Вони гадають, що показують себе вкрай крутими й розумними, але насправді справляють геть інше враження. Особливо як хто з митців не втримається й перенесе такого «сміливця» на сторінки своїх творів.

Але не будемо про неприємне. Усіх читачів Вашого порталу я вітаю із настанням нового 2019 року! Нехай він буде саме таким, яким ви його собі задумали! Мрійте та докладайте зусиль для здійснення ваших мрій!

– Дякую щиро за Ваші побажання! Хай і Вам принесе новий рік те, чого Ви прагнете!

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту, натисніть Ctrl+Enter і запропонуйте свій варіант.

Оцінок: 2

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *