Іван Нечуй-Левицький: дзеркало тогочасного життя

З музею Івана Нечуя-Левицького у Стеблеві

25 листопада (13-го за старим стилем) 1838 року народився один з наших найулюбленіших класиків, Іван Нечуй-Левицький. Ми вже багато про нього розповідали й записували аудіокниги за його творами (у списку під кінець статті), а зараз поговоримо про тематику його творчості.

Про що ж він писав? Власне, важко сказати, про що він не писав, бо, здається, не було жодного моменту тодішнього життя, який би він не згадав, жодного соціального прошарку, який би він не описав, жодного куточка суспільства, в який би він не заглянув. Багато уваги він приділяє середнім верствам суспільства: дрібному панству, інтелігенції, духівництву. А іноді звертається до таких сторін життя, які оминали не тільки його сучасники, а й наше нинішнє письменство (наприклад, «професійне жебрацтво»). Чим ще цікаві його твори? Реалізмом. Іван Нечуй-Левицький не тільки точно відтворював тогочасну живу мову, а й змальовував життя таким, яким воно було. В нього навіть комедії не гротескно-перебільшені, а цілком життєві, з елементами трагізму й ліризму.

Через його твори ти неначе (улюблене слівце автора!) занурюєшся в ту Україну, й раптом відкриваєш, наскільки вона далека від нав’язаних совітами штампів про «гнобителів трудового народу» (які, на жаль, продовжували тиражуватися і в добу незалежності) – в цьому сенсі вона мало чим відрізнялася від України нинішньої. Мова, звісно, про післякріпацьку Україну, бо й кріпацтво, і панщину письменник описував як велике суспільне зло, що нівечило душі й долі (яскравий приклад – Кайдаш, що запивав згадку про панщину, поки не завела його горілка під греблю.) Насправді радянська влада була не визволенням, а кроком назад, бо несла в собі елементи того ж кріпацтва й панщини, хоч і називалися вони інакше.

По кріпацтву в Україні почали зароджуватися громади – прообраз нинішнього демократичного устрою. Але нерідко так траплялося, що вчорашні бідаки, що доривалися до влади, ставилися до громади зверхньо, намагаючись її в усьому ошукати, користуючись її неписьменністю та необізнаністю, та накрасти собі якомога більше. Чи не це ж саме ми бачимо й нині? Роботодавцем тоді міг стати будь-хто, хто потребував чужої праці й був здатен її оплатити. Тоді це були не тільки пани, а й заможні й навіть не дуже селяни й містяни. Чи не так само зараз багато хто замовляє собі дрібні послуги з ремонту житла, наймає реалізатора на свою єдину ятку тощо? Самі «роботодавці» теж працювали, господині не тільки керували роботою (в пекарні (кухні) та іншими домашніми справами), а й виконували частину роботи власноруч (нарізали продукти, пряли разом з наймичками), а господарі працювали з наймитами на полі й їхні дружини чи доньки готували тим обід прямо там, просто неба. Хто мав яку службу й з того жив, хто організовував свій «бізнес» (кажучи сучасною мовою), але вдома все одно порядкувала дружина. Хто ж після скасування кріпацтва по старій звичці не дуже падкував коло роботи й тільки тринькав гроші, той міг потім розоритися. Також були й найвищі верстви суспільства, заможне панство, де працював лише голова сім’ї, а жінка й діти дозволяли собі нічого не робити, проте якщо вони витрачали забагато грошей для підтримання власного іміджу, то теж досить часто біднішали й навіть втрачали свою маєтність.

Робітники ж, у свою чергу, як хазяїн не дуже пантрував своє господарство чи свою справу, а особливо як ображав їх у зарплатні, могли й працювати абияк, і потягнути щось додому «як компенсацію». Хто був чесний, хто не дуже, хто важко працював, хто байдикував. Практично всі, навіть ті, що жили в багатих сім’ях (покоївки, кухарі, наймити), мали свій вільний день та могли відпроситися на якийсь час за потреби; вони й потеревенити могли між собою, пожартувати-порозважатись, і друзі до них могли навідатись.

Так, тоді було всяке, й таке ж саме є й нині: чесні й нечесні, порядні й непорядні, відповідальні й безладні. Багаті, що підносили себе незрівнянно вище за простий люд, насамперед ті, хто лиш вчора з нього вибився чи самодури кріпацької доби (вчорашні комуняцькі партійні бонзи). Роботодавці, що утискали своїх робітників і намагалися будь-якою ціною витягнути з них більше праці за менші гроші, і такі, хто платив по совісті й був чемним зі своїми робітниками, йшов їм назустріч в різних питаннях і навіть допомагав. Працівники, яким вдавалося наскладати копійчину до копійчини й кропіткою працею зажити собі добре господарство, й навіть самим почати наймати робітників. Вбогі бідолахи, яким, попри всі зусилля, не вдавалося виборсатися з нужди. Такі, що жили як Бог дасть, сьогодні пощастило, заробив – багатший, взавтра щось не так пішло – збіднів. Окремо від усіх стояла інтелігенція, що замислювалася про суспільні й національні проблеми й часто бувала досить бідною. Все точнісінько так, як сьогодні.

 

Іван Нечуй-Левицький: дорогами життя і творчості
Зображення з музею Івана Нечуя-Левицького у Стеблеві. Щиро дякуємо Миколі Шпильовому за всі надані світлини!

 

Отже, запрошуємо й Вас зануритись у життя тогочасної України через творчість Івана Нечуя-Левицького. Найцікавіші, на нашу думку, твори:

Афонський пройдисвіт – про шахрая, якому вдалося ошукати чотирьох духовних осіб через їхні вади.

Без пуття – про кохання двох зманіжених панича й панянки. Автор глузує з мавпування європейської моди, відірваності від життя та надмірної екзальтованості окремих представників тодішньої знаті.

Бурлачка – про селян, що були змушені працювати в місті. Повість пожвавлюється надзвичайною вродою головної героїні.

Живцем поховані – про українських шляхтичів, яких польські можновладці оманою й підступом позбавляли маєтності.

Запорожці – казка про запорожців, що неначе заснували свою Січ у підводному царстві. Прослухати її в записі можна на нашому сайті.

Київські прохачі – цікавий твір про «професійних» жебраків. Як виявилось, це явище існувало вже півтори сотні років тому.

Микола Джеря – про втікача від панської сваволі за часів кріпаччини, якому довелося пройти «всі кола пекла» дорогою на Дунай.

На Кожум’яках – оригінальна версія «Двох зайців». Саме ця п’єса надихнула Михайла Старицького на створення своєї власної. Герої Івана Нечуя-Левицького глибші й реалістичніші, події насичені властивими йому нотками трагізму й ліризму. Старицький дещо змінив персонажів, пожертвувавши правдоподібністю на користь гротескної комічності.

Навіжена – Якщо в більшості творів письменника на перший план виходять соціальні й національні питання, то тут найбільше уваги приділено психологічним. Якщо Вам до вподоби читати про складні, суперечливі й дещо кумедні жіночі натури, то ця повість Вас напевно зацікавить.

Не однаковими стежками – на прикладі двох братів і двох сестер письменник показує два світи тодішньої молоді: прогресивну інтелігенцію та звичайних обивателів.

Поміж ворогами – про духівництво й верхівку новонародженої української громади. Сюжет закручується навколо кохання, проте скільки ми ще дізнаємося про тодішнє життя!

Причепа – національне питання через життя тодішнього панства: взаємини польських та українських родин в Україні.

Пропащі – один з небагатьох творів письменника, де на перший план виходить саме кохання. Що буває, як обереш собі пару не до душі.

Роковий український ярмарок – описується ярмарок в Білій Церкві, що збирався раз на рік. Аудіоверсію книги можна прослухати у нас.

Старі гультяї – гумористична повість про життя дідів та бабів українського села.

Старосвітські батюшки й матушки – одна з найкращих повістей про українське духівництво. Погляд зсередини.

Українські гумористи та штукарі – документальний твір про українських дотепників.

Хмари – про українське студентство, панство та інтелігенцію і як вони розв’язують національне питання.

До речі, а Ви добре пам’ятаєте його найвідоміший твір “Кайдашева сім’я”? Пройдіть тест і перевірте!

Ми підготували для Вас також тест на рідковживану лексику з живої мови, що траплялася у творах Івана Нечуя-Левицького. Вдосконалюйте свою українську разом із класиком!

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту, натисніть Ctrl+Enter і запропонуйте свій варіант.

Інші статті за темою

Іван Нечуй-Левицький Як навчитися не просто говорити українською, а говорити нею гарно? Що таке гарна українська мова? Іноді чуєш наче й бездоганно правильну, але разом...
Василь Стус. Змагай, знеможений життям... Василь Стус (*6 січня 1938, село Рахнівка Гайсинського району Вінницької області — †4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермської обла...
Павло Глазовий Хто не знає вірша Павла Глазового про кухлик із влучною останньою фразою: «бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика і не знає мови»? А вірш...
Микола Костомаров – справді геній, справді у... Про автора У нас ім’я Миколи Костомарова якось незаслужено залишається поза увагою – мовляв, він же російською писав, що його там читати. Та не забув...
Іван Нечуй-Левицький, “Запорожці”. Час... Твори Івана Нечуя-Левицького - чудовий шанс почути справжню українську мову 19 і початку 20 сторіччя. Ми вже розповідали, що мандруючи Україною, він в...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *