Іван Нечуй-Левицький: дзеркало тогочасного життя

З музею Івана Нечуя-Левицького у Стеблеві

25 листопада (13-го за старим стилем) 1838 року народився один з наших найулюбленіших класиків, Іван Нечуй-Левицький. Ми вже багато про нього розповідали й записували аудіокниги за його творами (у списку під кінець статті), а зараз поговоримо про тематику його творчості.

Про що ж він писав? Власне, важко сказати, про що він не писав, бо, здається, не було жодного моменту тодішнього життя, який би він не згадав, жодного соціального прошарку, який би він не описав, жодного куточка суспільства, в який би він не заглянув. Багато уваги він приділяє середнім верствам суспільства: дрібному панству, інтелігенції, духівництву. А іноді звертається до таких сторін життя, які оминали не тільки його сучасники, а й наше нинішнє письменство (наприклад, «професійне жебрацтво»). Чим ще цікаві його твори? Реалізмом. Іван Нечуй-Левицький не тільки точно відтворював тогочасну живу мову, а й змальовував життя таким, яким воно було. В нього навіть комедії не гротескно-перебільшені, а цілком життєві, з елементами трагізму й ліризму.

Через його твори ти неначе (улюблене слівце автора!) занурюєшся в ту Україну, й раптом відкриваєш, наскільки вона далека від нав’язаних совітами штампів про «гнобителів трудового народу» (які, на жаль, продовжували тиражуватися і в добу незалежності) – в цьому сенсі вона мало чим відрізнялася від України нинішньої. Мова, звісно, про післякріпацьку Україну, бо й кріпацтво, і панщину письменник описував як велике суспільне зло, що нівечило душі й долі (яскравий приклад – Кайдаш, що запивав згадку про панщину, поки не завела його горілка під греблю.) Насправді радянська влада була не визволенням, а кроком назад, бо несла в собі елементи того ж кріпацтва й панщини, хоч і називалися вони інакше.

По кріпацтву в Україні почали зароджуватися громади – прообраз нинішнього демократичного устрою. Але як нелегко вони поставали! До влади часто пролазили або пани, або спритні люди, що щойно вилізли з бідноти й намагалися в усьому ошукати народ, користуючись його неписьменністю та необізнаністю, та накрасти собі якомога більше. Чи не це ж саме ми бачимо й нині?

Роботодавцем тоді міг стати будь-хто, хто потребував чужої праці й був здатен її оплатити. І самі роботодавці зазвичай теж працювали. Селяни й бідніші містяни не тільки керували роботою, а й самі ставали до праці нарівні зі своїми робітниками: господарі працювали разом із наймитами в полі, господині разом із наймичками готували в пекарні (на кухні), пряли й готували обід тим, хто працював у полі. Хто прагнув більше розумової, а не фізичної праці, йшов на службу і з того мав на що жити і платити наймитам. Пани теж мали свою службу, хоч і посади їхні були куди вищі й краще оплачувані, ніж звичайних клерків. І лише багаті панії та ті, хто себе такими уявляв, могли собі дозволити байдикувати й лише тринькати гроші. Але такі сім’ї нерідко біднішали, а то й зовсім розорювались. Іноді робітників наймали й досить бідні люди, що не могли впоратись зі своєю працею самотужки або на тимчасову роботу. Чи не те ж саме ми бачимо й сьогодні? Адже й небагаті люди можуть взяти реалізатора на свою єдину ятку чи замовити собі дрібні послуги з ремонту житла.

Стосунки між роботодавцями й робітниками теж були дуже різними. Хто з хазяїв утискав своїх робітників й намагався витягнути з них більше праці за менші гроші, а хто платив їм по совісті, був чемним з ними, йшов назустріч в різних питаннях і навіть допомагав. Робітники – хто працьовитий, а хто лінькуватий; хто чесний, а хто не гребував крадіжками (якщо хазяїн ображав їх у зарплатні або ж не дуже пантрував своє господарство).

І велося усім по-різному. Комусь вдавалося наскладати копійчину до копійчини й кропіткою працею зажити собі добре господарство, й навіть самим почати наймати своїх власних робітників. Комусь, попри всі зусилля, так і не вдавалося виборсатися з нужди. Хтось жив як Бог дасть, сьогодні пощастило, заробив – багатший, взавтра щось не так пішло – збіднів. Окремо від усіх стояла інтелігенція, що замислювалася про суспільні й національні проблеми й часто бувала досить бідною. Все точнісінько так, як сьогодні.

Іван Нечуй-Левицький: дорогами життя і творчості
Зображення з музею Івана Нечуя-Левицького у Стеблеві. Щиро дякуємо Миколі Шпильовому за всі надані світлини!

 

Отже, запрошуємо й Вас зануритись у життя тогочасної України через творчість Івана Нечуя-Левицького. Найцікавіші, на нашу думку, твори:

Афонський пройдисвіт – про шахрая, якому вдалося ошукати чотирьох духовних осіб через їхні вади.

Без пуття – про кохання двох зманіжених панича й панянки. Автор глузує з мавпування європейської моди, відірваності від життя та надмірної екзальтованості окремих представників тодішньої знаті.

Бурлачка – про селян, що були змушені працювати в місті. Повість пожвавлюється надзвичайною вродою головної героїні.

Живцем поховані – про українських шляхтичів, яких польські можновладці оманою й підступом позбавляли маєтності.

Запорожці – казка про запорожців, що неначе заснували свою Січ у підводному царстві. Прослухати її в записі можна на нашому сайті.

Київські прохачі – цікавий твір про «професійних» жебраків. Як виявилось, це явище існувало вже півтори сотні років тому.

Микола Джеря – про втікача від панської сваволі за часів кріпаччини, якому довелося пройти «всі кола пекла» дорогою на Дунай.

На Кожум’яках – оригінальна версія «Двох зайців». Саме ця п’єса надихнула Михайла Старицького на створення своєї власної. Герої Івана Нечуя-Левицького глибші й реалістичніші, події насичені властивими йому нотками трагізму й ліризму. Старицький дещо змінив персонажів, пожертвувавши правдоподібністю на користь гротескної комічності.

Навіжена – Якщо в більшості творів письменника на перший план виходять соціальні й національні питання, то тут найбільше уваги приділено психологічним. Якщо Вам до вподоби читати про складні, суперечливі й дещо кумедні жіночі натури, то ця повість Вас напевно зацікавить.

Не однаковими стежками – на прикладі двох братів і двох сестер письменник показує два світи тодішньої молоді: прогресивну інтелігенцію та звичайних обивателів.

Поміж ворогами – про духівництво й верхівку новонародженої української громади. Сюжет закручується навколо кохання, проте скільки ми ще дізнаємося про тодішнє життя!

Причепа – національне питання через життя тодішнього панства: взаємини польських та українських родин в Україні.

Пропащі – один з небагатьох творів письменника, де на перший план виходить саме кохання. Що буває, як обереш собі пару не до душі.

Роковий український ярмарок – описується ярмарок в Білій Церкві, що збирався раз на рік. Аудіоверсію книги можна прослухати у нас.

Старі гультяї – гумористична повість про життя дідів та бабів українського села.

Старосвітські батюшки й матушки – одна з найкращих повістей про українське духівництво. Погляд зсередини.

Українські гумористи та штукарі – документальний твір про українських дотепників.

Хмари – про українське студентство, панство та інтелігенцію і як вони розв’язують національне питання.

До речі, а Ви добре пам’ятаєте його найвідоміший твір “Кайдашева сім’я”? Пройдіть тест і перевірте!

Ми підготували для Вас також тест на рідковживану лексику з живої мови, що траплялася у творах Івана Нечуя-Левицького. Вдосконалюйте свою українську разом із класиком!

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту, натисніть Ctrl+Enter і запропонуйте свій варіант.

Оцінок: 1

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *