УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА: ІНСТРУКЦІЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ. Частина 1.

Друзі, пропонуємо Вам ще одну статтю літературо- й мовознавиці з Донецька Аліни Яковлєвої. Вона розрахована в першу чергу на тих, хто зріс в російськомовному середовищі й не чув з дитинства живої солов’їної, і тому розгублено кліпає очима, узявши до рук книжку когось із надзвичайно цікавих українських письменників, але сповнену барвистою, не прилизаною за радянськими стандартами, лексикою. Та дорогу здолає той, хто йде. З кого почати, щоб зрозуміти там усе, запалитись українським словом і з ким просуватися далі, щоб врешті-решт дійти й до найскладніших у своїй мові письменників, читайте в захопливому нарисі-путівнику Аліни по українській літературі.

*****

Багата й різножанрова, строката, сповнена неординарних авторів та авторок, не завжди проста, традиційна, новаторська, захоплива – і все це про українську літературу, доступ до якої, на жаль, часто-густо перекриваємо самі собі. Причин чимало: важко підступитися до великого пласта текстів, коли в пам’яті лише вивчені за шкільні роки рядки «Як умру, то поховайте…»; непросто зорієнтуватися в кількості нових імен, які прикрашають чи не кожну обкладинку, на яку натикаєшся поглядом у вітринах книгарень; лячно й сумно усвідомлювати, що надовго випав з виру літературного життя… Ну й перша причина в цьому топі – мовний бар’єр. Саме на цього напівміфічного словесного монстра ладні списати всі гріхи людства. Як почати читати українською, якщо навичку, здається, остаточно й надовго втрачено? Як не впадати в шок, коли від літер «ї», «є», «ґ» та апострофів, розкиданих неосяжною білосніжною сторінкою, аж в очах рябить? Як змиритися з тим, що «сковорідку» обзивають «пательнею», а шановних пань з академічних кіл називають «членкинями» замість «жінок-членів-академій»? А, можливо, переконувати долучитися до скарбів вітчизняного письменства треба не Вас, а Ваших друзів, що все не наберуться для цього необхідної сміливості?
Поради щодо того, як почати, як продовжити та як не зупинитися на півшляху вже зачекалися на дрібку Вашої уваги. І скажемо так: цікавинок вистачить на всіх. Отже, мерщій до справи!

 

Проте не все одразу

Якщо Ви або Ваш знайомий приймете рішення розпочати знайомство з українською літературою, то кандидатами для першого побачення точно не мусять стати Василь Стефаник, Юрій Федькович, Іван Франко, Богдан Лепкий, Ольга Кобилянська або, якщо придивляєтесь до сучасників, Марія Матіос, Софія Андрухович чи Юрій Винничук. Не те, щоби згадані пані й панове не були талановитими й надзвичайно чарівними! Усе навпаки: вони безмежно талановиті й чарівні донезмоги. Але на цьому побаченні Ви ризикуватимете не второпати жоднісінького слова й просидіти цілий вечір з понуро втупленим у першу сторінку поглядом. Справа в тім, що мова їхніх творів сповнена критичною для новачка кількістю діалектизмів та архаїзмів. Без словника їх і не кожен фахівець прочитати та розтлумачити зможе, куди вже нам, простим смертним?

Стефаник, скажімо, мережав власні експресіоністичні новели елементами галицької та буковинської говірок. Кобилянська, що свідомо «перевтілювалася» з німецькомовної на українськомовну письменницю, нерідко вживала в текстах німецькі кальки, зрозуміти які без укоріненої в пам’яті таблиці слабких німецьких дієслів та схеми відмінювання прикметників, буде дуже непросто. А ось наші сучасники, Марія Матіос та Юрій Винничук, звертаються до діалектизмів не так через незнання норм літературної української мови, як через бажання стилізувати власні твори. Погодьтеся, не можуть же львів’яни на початку минулого століття або гуцули з віддаленого села розмовляти так само, як сучасні запорізькі вчителі!

Отже, поки що відкладаємо західноукраїнські шедеври на дальню поличку, аби повернутися до них згодом. А поки що можна спробувати розшифрувати, про що йдеться в реченні з відомого твору Марії Матіос «Солодка Даруся».

Цитата: Хай тато краще питає, чого її так довго не було, ніж має кривитися, що донька ходить, як фіра без дишла.

 

Старе – не завжди добре

Вочевидь, братися за середньовічні й барокові тексти, якщо Ви тільки не фахівець зі старослов’янської мови, теж не варто. Нехай героїчні образи зі «Слова про Ігорів похід» та глибокі метафори Феофана Прокоповича поки що не тривожать Вашу спраглу мистецтва душу. Усьому свій час.

Без цитат: помилуватися тим, як кілька століть тому виглядали літери «ять», «єр», «єрь» та лігатури можна в оригіналах рукописних шедеврів та першодруків. Натхнення для наступного походу в музей.

 

Казка на ніч

От з чого завжди починати легко й приємно у світі будь-якої національної літератури – це з дитячих казок. Саме час пригадати, як легко сприймалися та запам’ятовувалися казки в дитинстві. Готова посперечатися, що історію Івасика Телесика або хитрої лисички Ви пам’ятаєте значно краще, аніж другий закон Ньютона чи опис Грюнвальдської битви. Усе це тому, що мова дитячих творів зазвичай доволі спрощена й максимально доступна, а образи яскраві та цупкі до нашої уваги. Але йти шляхом тотального спрощення – теж не варіант. Тому одразу домовляємося: народні односторінкові казки лишаємо для читання вголос молодим нащадкам, а самі ж беремося до текстів літературних.

Почати можна з авторських казок Лесі Українки («Лелія», «Біда навчить», «Три метелики»і віршовані «Про Оха-чародія», «З казочки дядька Лева») та Марка Вовчка («Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», «Ведмідь», «Кармелюк», «Сестричка Мелася», хоча у випадку з цією письменницею варто б запастися всіма сьома томами її творів і читати кожен текст заледве як молитву: мова творів надзвичайно витончена та лексично багата). Також варто звернути увагу на декілька віршованих казок Василя Симоненка, глибоких за змістом та потужних у словниковому прояві («Казка про Дурила», «Подорож у країну Навпаки», «Цар Плаксій та Лоскотон»).

Ось до прикладу уривок з твору «Невільничка» Марка Вовчка:

Цитата: Тихо-тихо у турецькому місті. Вечір пізній, місяць ясний; рожеві квіти пахнуть; свіжі водотечі дзюрчать. Бідне серце дівоче усе так само прохає і терпить, думки так само роються й розуміють…

 

Й оживе все знайоме до болю…

Ще одним важливим орієнтиром під час вибору текстів для читання мусить бути походження автора / авторки й манера письма. Звертаючи увагу перш за все на письменників з Центральної та Східної України, можемо убезпечити себе від геть незрозумілих текстів. Звісно, народження в якомусь мальовничому черкаському селі чи харківській слободі ще не гарантує геніальності й дару до красного письменства, але читацьку вибагливість мусимо поки що в собі стишувати. Тим паче, під час читання творів з рідною говіркою або просто не переобтяжених пишномовною чи діалектичною лексикою, у Вас безперечно з’явиться своєрідний «ефект впізнавання», мимовільного розуміння, що не вимагатиме особливих зусиль.

З класиків можна звернути увагу на Нечуя-Левицького (дайте другий шанс «Кайдашевій сім’ї»: без шкільного примусу вона може видатися значно смішнішою й актуальнішою), Михайла Коцюбинського (починайте з малої прози, поступово переходьте на повісті; «Тіні забутих предків» лишіть наостанок), Володимира Винниченка (у першу чергу драми).

Поціновувачі модерну, нехай повз вас не пройдуть також твори інтелектуалів Віктора Домонтовича, Валер’яна Підмогильного, Миколи Хвильового (усі слова, що викликають сумніви, обов’язково звіряти зі словником, багато русизмів) та Григора Тютюнника (так само, як у випадку з Марком Вовчком, читати абсолютно все написане й бажано у великому обсязі). Крім того, можна ще познайомитися з творчістю сучасної письменниці донецького походження Ірен Роздобудько.

Отак, скажімо, краса мови й краса природи поєднуються в повісті «Санаторійна зона» Миколи Хвильового:

Цитата: Надходив листяний шум. Хилились жовті безсилі дерева. Падало листя, а на десятинах міської в’язниці мертво лежала осіння прозора далечінь.

Продовження читайте тут. (А ще можете переглянути попередню статтю Аліни про власні назви, якщо Ви ще цього не зробили.)

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту, натисніть Ctrl+Enter і запропонуйте свій варіант.

Інші статті за темою

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА: ІНСТРУКЦІЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.... Початок статті тут. І сміх і гріх Безболісний і дуже приємний спосіб долучитися до вітчизняних літературних творів – читати найбільш гумористичні й ...
Українська лайка Кажуть, що інтелігентну людину можна впізнати тоді, коли вона вдарить себе молотком по пальцю. Тоді ж, мабуть, можна впізнати і справжнього українця: ...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *