УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА: ІНСТРУКЦІЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ. Частина 2.

Початок статті тут.

І сміх і гріх

Безболісний і дуже приємний спосіб долучитися до вітчизняних літературних творів – читати найбільш гумористичні й іронічні з них. Перевірено на піддослідних: по-справжньому кумедні й захопливі тексти геть-чисто змітають будь-які мовні кордони та руйнують бар’єри. Класична компанія: Леонід Глібов, Михайло Старицький, Остап Вишня, Василь Еллан-Блакитний, Григорій Епік, Всеволод Нестайко. У гарних українських перекладах можна також читати й перечитувати Гоголя.

На цьому рівні важливо потроху знайомитися з творами сучасників. Сміятися до сліз Вас точно примусить рання проза Сергія Жадана («Депеш Мод», «Біґ Мак», «Гімн демократичної молоді»), майже будь-яка книга Ірени Карпи; для поціновувачів дійсно гострого слівця цікавим може видатися творчий доробок Леся Подерв’янського. А ось фанатам інтелектуального письма, постмодернізму, неороману в усіх його можливих трансформаціях проторована пряма доріжка до українських бубабістів («Бу-Ба-Бу» –Бурлеск-Балаган-Буфонада, літературне угрупування, засноване 1985 року) – Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олександра Ірванця. Бо інакше, як з іронічною усмішкою та скептично піднятою бровою, просто неможливо сприймати цих «хлопчиків, що ніяк не хочуть дорослішати» (так казав про них видатний український літературознавець Юрій Шевельов, на той момент «хлопчикам» сильно за тридцять, на сьогоднішній – трохи за п’ятдесят, але імпозантності й оригінальності їм і сьогодні не позичати).

Неперевершений гумор Остапа Вишні:

Цитата: – Та це ж курка, а не качка! – Це – качка. Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані… – А чому в неї горло перерізане? – Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати. Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й… зарізалась. Що ж тут дивного?!

Декламація – не прокламація

Ще один гарний спосіб збагатити словниковий запас, поліпшити вимову й призвичаїтися до характерних особливостей української літератури – читання поезії. І не таке собі стандартне читання, а читання вголос! Усе ж доведеться знову мати справу зі шкільними жахіттями, ніде правди діти. Але поезія дійсно здатна творити дива з кожним охочим поціновувачем українського слова. Спосіб працює безвідмовно: лексика зрідка може завести в глухий кут, багато цікавих та оригінальних особистостей з’являлися за історію нашої літератури саме в поезії та, урешті-решт, вивченим віршем завжди легше похвалитися, аніж переказом сімейної саги на тисячу сторінок, еге ж?

Крім іншого, тут майже жодних обмежень. Читати треба як класиків, так і сучасників. Найбільше подивуватися багатству мови можна при знайомстві з творами Ірини Жилинко, Павла Тичини, Миколи Бажана, Емми Андрієвської, Ліни Костенко, Оксани Лятуринської, Євгена Плужника, Василя Стуса. Найлегше, імовірно, даватимуться поезії Миколи Вороного, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Олени Теліги, Василя Симоненка, Дмитра Павличка. Помилуватися витонченістю слова й довершеною віршовою формою можна в сонетах київських неокласиків – Миколи Зерова, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари, Освальда Бургардта (псевдонім Юрій Клен), Максима Рильського.

З нових авторів / авторок звертаємо увагу на ранню поезію Оксани Забужко, на все тих же Жадана, Андруховича, Ірванця, Неборака (тільки цього разу на поетичні збірки); на творчий доробок Іздрика, Костя Москальця (переслуховуємо улюблені пісня та перечитуємо улюблені тексти), Мар’яни Савки, Маріанни Кіяновської, Катерини Бабкіної. Не забуваємо також про не так давно відкриті імена: Павло Коробчук, Ірина Шувалова, Андрій Любка, Дарина Гладун, Ірина Цілик, Любов Якимчук, Лесик Панасюк, Тарас Малкович, Катерина Калитко, Мирослав Лаюк. Найпростіше знаходити актуальні відомості щодо нових поетичних зірок, слідкуючи за переможцями / переможницями популярних літературних конкурсів – «Смолоскип», «Коронація слова», «Гайвороння» тощо.

Пронизливий настрій у вірші Ірини Цілик:

Цитата:
«Але, будь ласка, давайте не про війну», —
Організатори знов і вкотре просять.
«То що читати?» — брови хатинкою гну.
«А про любов. Бо війни всім уже досить».

 

Вищий рівень

Й ось коли нарешті зможете самі собі, поклавши правицю на серце, сказати, що початковий етап пройдено, то настане час і для дійсно складних творів. Тут, поза сумнівами, варто згадати й про відкладених Франка, Стефаника, Федьковича, Винничука, Матіос, але й інших не обділити увагою. Повернутися також треба до драматургії Лесі Українки, насиченої прози Богдана Лепкого, окремих творів Ганни Барвінок, Івана Франка, Марка Черемшини, Леся Мартовича. Справжнім профі в українській мові й літературі не зайвим буде бодай дотично ознайомитися з творами представників Празької школи (Маланюк, Монсендз, Мазуренко), Нью-Йоркської групи (Віра Вовк, Вольфрам Бургардт, Марія Ревакович), окремих діаспорянських письменників (Іван Багряний, Улас Самчук, Тодось Осьмачка, Василь Барка, Докія Гуменна, Юрій Косач) та публіцистів (Юрій Шевельов (Шерех)).

Справжнім злочином буде не згадати також про барокову, метафорично насичену й дуже непросту прозу вітчизняного автора Валерія Шевчука (зверніть увагу на «Дім на горі») та окремі «химерні» твори Павла Загребельного, Євгена Гуцала, Романа Іваничука, Юрія Щербака, Володимира Дрозда, Олександра Ільченка. Шукати маркесівського магічного реалізму в згаданих текстах звісно не варто (літературознавці інколи теж люблять нас вводити в оману), але насолодитися дивовижною мовою й надзвичайною образно-алегоричною системою персонажів поза сумнівами слід.

Серед наших улюблених сучасників та сучасниць непростою манерою відзначаються прозаїчні тексти пані Забужко (і художні, і публіцистичні), Тараса Прохаська, уже згаданого Іздрика, Галини Пагутяк, Євгена Пашковського, Василя Махна. Зазначимо: манера дійсно непроста для сприйняття, але тексти дійсно вартують зусиль при прочитанні.

Юрій Косач, наприклад, переконливо демонструє власний мовний хист сливе в кожній фразі:

Цитата: І всі, хто був біля них, з того немилосердного кола, бачив, як між шкотом і цим тендітним пахолям війнула тиха голубінь – з нитей сну, з тремтужахтіючого марева виткана страшна солодкість. Найтихіша мить, не смерті, не життя, а спалаху, далеко, в глибинах ще не вкрай очерствілої душі…

Вдалого знайомства зі скарбницею української літератури й більше цікавих відкриттів!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *