Наш хіт-парад в їхніх літературах. Частина 2.

Український Книжно-музичний Топ-20. Які українські пісні співали герої Чехова, Мазоха, Бальзака, Меріме та Байрона…

Ну от ми і дійшли до «екватору» нашого ТОП-20 (початок тут).

На 10-му місці пісня “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш” у виконанні такого собі Никодима, що прийшов із …Венеції до …чеського письменника, церковного діяча і вченого Яна Благослава (1523-1571) і продиктував йому цей вірш-пісню. Це найраніший відомий запис української пісні; вперше він був наведений у “Чеській граматиці” у 1571 році!

На жаль, більше про Никодима нічого невідомо. Або це був один із молодих українців, що в ті часи ходили до Італії по науку і, розбуджений нею, жадав добра і розквіту слов’янському Відродженню, слов’янським мовам. Або він був з селища Венеція-Луків Бардіївської округи (південна Лемківщина). Є і інша версія – Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш.

 

9-те місце належить Адаму Міцкевичу, який сказав:

«Українська пісня – свята скрижаль, котру народ оберігає як свою загартовану зброю. Із цієї скрижалі кожне покоління черпає необхідні духовні цінності, які віками закладалися в основу моралі».

Слухаємо «Гайдамаків» та польського письменника Анджея Стасюка – пісня на вірші Міцкевича «Степ акерманський» із «Кримських сонетів»:

http://www.polradio.pl/5/118/Artykul/348576

 

Їдемо далі. Як написав Фрідріх Боденштедт у своїй “Поетичній Україні”: “Серед усіх українських пісень (а їх – тисячі) немає жодної, від якої мало би почервоніти дівоче лице”. Приготуйтесь, дівчата:)

На 8-му місці нашого ТОП-20 красунчик Борис аж с 2 піснями, що їх наводить Олександр Куприн у своєму петербурзькому (так-так!) оповіданні «Чорний туман»:

Він умів веселитися. Десь на Васильківському острові відшукав своїх земляків, «полтавських хлопців», що ходили у вишитих сорочках зі стрічками замість краваток та широченних шароварах, засунутих у чоботи, курили люльки, до того ж демонстративно спльовували на долівку, через губу, казали «еге ж» і «хіба» і зневажали кацапів з їхньою міською культурою… Там і співали – співали чудово, з надзвичайним сумом і гармонійністю. І як зараз, пригадую Бориса, як він проводив нервово рукою по своєму довгому, гарному, хвилястому волоссю й зачинав заспів старовинної козацької пісні:

Ой, у полі жито
Копитами збито…

Голос він мав теплий, ніжний, що ледь помітно вібрував, і коли я його слухав, щоразу щось у мене лоскотало і здригалося в грудях і хотілося без причини плакати.
А потім знову пили горілку й під кінець «шкварили гопака». Піджак летів з широких Борисових плечей у куток кімнати, а сам він хвацько літав з кінця в кінець і притупував чобітьми, і присвистував, і грайливо поводив чорними бровами.

Ой, хто до кого,
А я до Параски,
Бо у мене чорма штанів,
А в неї запаски…

 

№ 7. Здогадаєтесь? Так, на 7-му місці пісня «Не ходи, Грицю», яку зробив популярною на весь світ Catarino Camillo Cavos, італійський композитор, який у 1812 році у тому самому Санкт-Петербурзі написав водевіль «Козак-віршотворець».

Відтоді на «Не ходи, Грицю» зроблено десятки «реміксів» в Європі і навіть в Америці, де пісня відома під назвою Yes, My Darling Daughter.

«Не ходи, Грицю» і вже згадувана пісня (№20 нашого хіт-параду) «Віють вітри» стали основою «Колосся, зібраного у Воронинцях» («Glanesde Woronince») угорського генія клавіш Ференца Ліста. Цей фортепіанний цикл, написаний Лістом в Україні, і який включає «Українську баладу» та «Скаргу» (Думку), згадується, наприклад, у «Реквіємі останньої любові» Валентина Пікуля та в книзі «Ліст, Каролін і Ватикан: історія зірваного шлюбу» відомих музикознавців Алана Вокера та Майкла Сейфла. Адже Ліст, майже як Бальзак, знайшов свою музу і любов в Україні.

У 1847—1848 роках Ліст жив на Вінниччині, у воронинському маєтку княгині Кароліни Івановської-Вітгенштейн, яка стала його останнім коханням. Саме їй, до речі, Адам Міцкевич присвятив свої «Кримські сонети».

 

…Далекого 1710 року Юль Юст, данський посол, дивувався, що

«…не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною.”

і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок…

«Мешканці Козацької України жиють в добробуті і приспівуючи…»

У 1919 році у своїх мемуарах В.Габсбург-Вишиваний писав

«Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обов’язково казав я співати «Не пора», «Ще не вмерла Україна», «Верховино» і «Над Прутом у лузі». Я особисто і по-товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше, бо уважав це не смачним».

Отже, на 6-му місці у нас пісня на вірші самого Василя Вишиваного “Минають дні…”

https://archive.org/details/vasylvyshyvani

 

На 5-й сходинці нашого хіт-параду – великий німецький поет Райнер Марія Рільке та «Дума про правду», що надихнула його на написання книжки коротких оповідань «Про Господа Бога та інше» (1900) (передусім два оповідання з української тематики — «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісня про правду»).

Сама дума сперта на псалмі, що його опублікував П. Куліш, і який був поширений на Україні кобзарем Остапом Вересаєм. Рільке був в Україні, тож міг її чути. Враженнями цієї подорожі навіяні також вірші Рільке з «Книги прощ» (зокрема, вірш «Карл XII, шведський король, їде степами України»). “…Саме вона – Україна , обдарувала мене почуттям братерського зв’язку з людьми” – писав цей німецькомовний австрійський поет, уродженець Праги, у листі до матері.

Інший німецький поет Ф. Гагедорн писав: «Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією».

 

Місце 4 хіт-параду наших пісень в їхніх книгах належить «сліпому Грицькові», який так полюбився Олексію Толстому, що він написав цілий вірш, присвячений Україні:

Туди, туди всім серцем рвуся,
Туди, де серцю легко так буває,
Вінок плете там із квіток Маруся,
Про давнину сліпий Грицько співає,
І парубки танцюють за током,
Здіймають пил веселим гопаком.

 

От ми і підтанцювали до першої трійки нашого ТОП-20. Тому що на почесному 3-му місці у нас «козачок»! Французький лікар Де ля Фриз, у своїх «Записках» про полон 1812 р., перебуваючи на Чернигівщині, подає деякі відомості про українські звичаї. З захопленням описуючи українські танці, зокрема «козачок», зазначає, що українки

«виконували танець з такою досконалістю і ґрацією, що навіть і на паризькій сцені вони заслужили б оплески».

А німецький лікар Самуель Ґотліб Ґмелін, автор книжки «Подорож по Росії», подорожував і Україною, де вивчав козаків:

«Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний… підперезуються шовковими поясами… Вони веселі, привітні, «замилувані» до музики».

№2«Думка на два серця», що звучить у «Вогнем і мечем» Генрика Сенкевича. Автором пісні вважають Тимка Падуру (пол. Tomasz Padurra), польсько-українського поета і композитора, який написав також не менш відому польсько-українську пісню «Hej, sokoły» (її мелодію також було використано в фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем»).

 

Ну, і нарешті на 1-му місці нашого хіт-параду – «Пісня про Довбуша» у виконанні пана Ґреґора («Опришок» Леопольда фон Захера-Мазоха):

…— Народ склав пісню про нього, — втрутився я. — Чудову пісню, яка пронизує аж до кісток. У тебе добрий голос, Ґрегоре, заспівай нам. Парубок підвів погляд на опришка, мовби просив дозволу у старого.
— Та вже співай, — кивнув Микола. Ґреґор звів очі до стелі і заспівав тужливим гарним голосом:
«Гей, чи чули, люди добрі, перед ким то звірі стинуть,
А за ким то молодиш, а за ким дівчата гинуть?
То наш Довбуш, наша слава, то капітан на Підгір’ї,
Красний, красний, як царевич, двадцять років ще й чотири…»

Цікаво, що вищезгаданий Карл Еміль Францоз у своєму нарисі «Народна пісня малоросів» (Das Volksliedder Kleinrussen) з книги «Vom Donzur Donau» (1888) порівнює козацькі думи з гуцульськими опришківськими піснями (Haidamakenlieder). Одну з таких пісень, котра оспівує видатного гуцульського ватажка Олексу Довбуша, йому не раз доводилося чути навіть далеко від Карпатських гір, у російській частині України.

Наші пісні звучать зі сторінок творів і багатьох інших закордонних літераторів. Назвемо лише декількох : Роза Пляннер-Петелін «Титинівський лікар», Володимир Гіляровський «На батьківщині Гоголя (із мандрівок Україною)», Мартін Поллак «Цісар Америки. Велика втеча з Галичини», Йоган Христіян Енгель «Історія України й козаків», Ернст Барлах «Російський щоденник», Оскар Маурус Фонтана «Чорний хрест посеред ниви», Маннес Шпербер «Наче сльоза в океані», ну і наостанок Антон Мавріціюс «Українські пісні». Приклади української поезії та народної пісні вкраплено в книгах «Історія Карла XII» та «Історія Росії за Петра Великого» Вольтера, закоханого в козаків, «найдивніший народ на землі», в «Мазепах» Джорджа Байрона і Віктора Гюґо та в “Проїздом у Києві” Марселя Тірі.

Можливо, ви знаєте й інші книги іноземців, в яких оживає наша пісня? Тож додавайте їх в наш ХІТ-ПАРАД.

*****

Щиро дякуємо Юрію Власішену за таку  унікальну інформацію та цікаву розповідь!

Якщо Ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту, натисніть Ctrl+Enter і запропонуйте свій варіант.

Оцінок: 1

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *